 
«Небе́сна Со́тня» — прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану (Революції Гідності) у грудні 2013 — лютому 2014 року.
21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали «Небесною сотнею». Під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача…». Список на виплату одноразової грошової допомоги родинам загиблих у розмірі 121 800 грн. налічував 98 осыб.
Юридична оцінка подій
Експертна оцінка ситуації — МВС застосовувало зброю проти протестувальників незаконно[148]:
Щодо участі снайперів:
Застосування снайперів, за чинним законодавством, передбачається лише в конкретних випадках проти осіб, встановлених як особи, які є злочинцями і щодо яких ухвалені окремі рішення про знешкодження цих осіб. Снайпери за своїми інструкціями у категоричний спосіб не мають права застосовувати зброю до невизначеного кола осіб.
Щодо заяви Захарченка про застосування зброї:
У ній немає посилання на жоден нормативно-правовий акт, і це не випадково. Тому що немає жодного нормативно-правового акту, який би давав правові підстави із застосування зброї снайперами, автоматичної зброї на ураження людей.
— Микола Сірий, юрист, старший науковий співробітник Інституту держави і права НАН України
У липні 2014 року з офіційного звіту слідчої комісії Верховної Ради стало відомо, що у справі про розстріл людей на Майдані вже за нового керівництва МВС було знищено всі докази.[149]
Голова ТСК Геннадій Москаль заявив, що наприкінці лютого просив міністра Арсена Авакова опечатати зброю спецпідрозділів, у яких значилися снайперські групи. Цього не було зроблено, а 62 беркутівці, на чолі із заступником командира Сергієм Кусюком, викрали кілька десятків автоматів, снайперські гвинтівки та втекли.[149]
Також було знищено всю документацію, що пов'язана зі зброєю.[149]
У звіті ТСК зроблено висновок, що докази втрачено безповоротно саме через злочинну недбалість нового керівництва МВС.[149]
Ушанування пам'яті
Докладніше: Ушанування пам'яті Євромайдану та Небесної сотні
Назва «Небесна Сотня»
Уперше Небесною сотнею полеглих учасників акцій протесту назвала поетеса Тетяна Домашенко у вірші «Небесна сотня воїнів Майдану», який вона написала 21 лютого 2014 року.[153][154]
Назви вулиць і площ
Київ, Алея Героїв Небесної Сотні
Впродовж зими-весни 2014 року щонайменше 30 вулиць і площ у різних населених пунктах України були названі на честь Героїв Небесної Сотні. Площа Героїв Євромайдану в Тернополі (раніше — майдан Мистецтв) отримала нову назву 23 січня 2014 року, наступного дня після перших жертв зіткнень — Сергія Нігояна, Юрія Вербицького та Михайла Жизневського. Протягом лютого 2014 площі та вулиці Героїв Майдану з'явились у Вінниці (21), Дніпропетровську (22), Козятині (23), Кіровограді (24), Луцьку, Ніжині (26), Каневі (27), Олевську та Знам'янці (28).
20 листопада 2014 року Київська міська рада перейменувала відрізок вулиці Інститутської, де 20 лютого відбувалися розстріли учасників Майдану, на Алею Героїв Небесної Сотні.
День Героїв Небесної Сотні
Пам'ятний День Героїв Небесної Сотні встановлено указом Президента України Петра Порошенка № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні» від 11 лютого 2015 року «з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України».[155]
Присудження звань Герой України
24 лютого 2014 народні Верховна рада України прийняла постанову № 4213[156] «Про вшанування учасників збройних конфліктів під час мирних акцій протесту». Документ доручав наступному Президентові України присвоїти звання «Герой України» полеглим під час збройних конфліктів упродовж листопада 2013 р. — лютого 2014 р. в Україні. Авторами законопроекту виступили депутати від партії ВО «Свобода» Ірина Фаріон, Ігор Сабій та Анатолій Вітів. Проект підтримали 342 депутати[157], серед яких були й депутати від опозиційних до сил Майдану партій.
3 березня до Закону були внесені зміни, що передбачали нагородження також і смертельно поранених на Майдані, на думку автора проекту, депутата від партії «Батьківщина» Віталія Немілостівого, через те, що з моменту прийняття попередньою постанови ще кілька важко поранених померли в лікарнях. За відповідне рішення проголосували 255 нардепів.[158]
Виконувач обов'язків президента О. Турчинов не міг видати указ про нагородження, оскільки згідно зі статтею 112 Конституції України виконувач обов'язків Президента України не має повноважень нагороджувати державними нагородами.
Хоча наступного Президента України — Петра Порошенка, було інавгуровано 7 червня 2014, впродовж більш ніж 5 місяців, постанова Верховної Ради України залишалася президентом не виконаною. Ця обставина викликала обурення громадськості під час покладання Петром Порошенком квітів до пам'ятного хресту загиблим на вулиці Інститутській вранці 21 листопада з нагоди річниці від початку Революції гідності.[159][160][161]
Цього ж дня Петро Порошенко підписав указ № 890, згідно з яким «За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності» звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) було присуджено 99 особам.[162] 20 лютого 2015 року звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) було присвоєно ще 5 особам.[163]
20 лютого 2015 року Петро Порошенко вручив 107 орденів «Золота Зірка» Героя України родичам загиблих під час Революції гідності та АТО.[164]
Орден Героїв Небесної Сотні
Докладніше: Орден Героїв Небесної Сотні
26 червня 2014 Президентом України було ініційовано заснування нової державної нагороди — Орден Героїв Небесної Сотні[165]. Орден був затверджений Верховною Радою України 1 липня 2014[166][167][168]. Орден встановлено для відзначення осіб за громадянську мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, активну благодійну, гуманістичну, громадську діяльність в Україні, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), інших подій, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України.
Впродовж місяця було розроблено статут і малюнок Ордена, і 6 серпня 2014 року Кабінет Міністрів України схвалив проект Указу Президента України «Про Орден Небесної Сотні», Статут та малюнок Ордену Героїв Небесної Сотні[169]. Указ Президента вийшов двома місяцями пізніше — 3 листопада 2014 року[170] Станом на 27 листопада 2014 року орденом Героїв Небесної Сотні нагороджені 3 особи.
Жизневський Михайло Михайлович (27 листопада 2014, посмертно) — Білорусь
Кіпіані Давид (27 листопада 2014, посмертно) — Грузія
Хурція Зураб (27 листопада 2014, посмертно) — Грузія
Пам'ятник Героям Небесної сотні в Миколаєві
«Територія гідності»
У березні 2014 року було анонсовано проведення міжнародного відкритого конкурсу на концепцію оновленого громадського простору ядра міста Києва із матеріалізацією подій революції гідності, який згодом отримав назву «Територія гідності». Конкурс тривав протягом року, а його результати були оголошені 16 червня 2015. Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України, у 2016 році заплановано утворити державний заклад «Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Гідності», і віднести його до сфери управління Українському інституту національної пам'яті[171].
Список жертв до 18 лютого
№ Прізвище, ім'я,
по батькові Про особу Дата смерті Обставини смерті
1 Україна Мазуренко Павло Анатолійович
Герой України Герой України (посмертно) Народився 02.12.1971 на Житомирщині, згодом сім'я переїхала до Сакського району Криму.1989-1995 навчання на Радіотехнічному факультеті КПІ.Працював у Києві інженером-програмістом, одружений, сину 9 років. Відвідував мітинг на Євромайдані[8]. 22 грудня 2013 Був дуже жорстоко побитий невідомими (з його слів 5 чоловік у амуніції «Беркута»), за обвинуваченнями в участі на мітингу Євромайдану . Відбулось це 18 грудня біля торговельного центру «Квадрат», що на вулиці Гната Юри, приблизно о 18.00 вечора. 20 грудня відмовився від госпіталізації швидкою допомогою. Помер 22 грудня в реанімації Київської міської клінічної лікарні № 12 від двосторонньої пневмонії[9] за висновком судовомедичної експертизи. Похований на цвинтарі у м. Вишневе Київської обл.
2 Україна Вербицький Юрій Тарасович
Герой України Герой України (посмертно) Працював у відділі сейсмічності Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України у Львові[10]. 21/22 січня 2014 Викрадений невідомими з Олександрівської лікарні разом з активістом Ігорем Луценком вранці 21 січня 2014 року[11]. Його тіло було знайдено 22 січня в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур[12]. За відеосвідченням друга Юрія Вербицького Романа, при упізнанні було очевидно, що ноги перебиті — виднілися кістки, вся спина була синя, обличчя розбите, ребра випирали з правого боку зі шкіри, бо певне були поламані[13]. Офіційною причиною смерті визнано лікарями лікарні — переохолодження[14].
3 Білорусь Жизневський Михайло Михайлович
Орден Героїв Небесної Сотні Лицар Ордена Героїв Небесної Сотні (посмертно) білорус, громадянин Білорусі, виїхав з Білорусі через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві[15].
Був задіяний в охороні Євромайдану[15]. 22 січня 2014 Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею[16][17].
4 Україна Нігоян Сергій Гагікович
Герой України Герой України (посмертно) вірменин, громадянин України, Народився і жив у селі Березнуватівка Дніпропетровської області[18]. Його родина переїхала до України, рятуючись від війни у Нагорному Карабасі[19]. Займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами, два курси провчився в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання[20].
На Євромайдан приїхав 8 грудня 2013 року, був задіяний в охороні[18]. 22 січня 2014 Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав три вогнепальних поранення картеччю на основі сплаву свинцю[16] — в голову, шию та груди[17].
5 Україна Сеник Роман Федорович
Герой України Герой України (посмертно) Родом зі Львівщини, останні роки мешкав у місті Турка. 25 січня 2014 Помер у київській лікарні.[21] Під час штурму 22 січня 2014 на вулиці Грушевського він отримав важке вогнепальне поранення в плече. Куля застрягла в легені, руку з роздробленою кісткою довелося ампутувати, організм втратив більше 3,5 літрів крові[22].
6 Україна Хомяк Віктор Борисович
Герой України Герой України (посмертно) 1958 р.н., с. Голишів Волинської області 27 січня 2014 Активний учасник Євромайдану, зранку 27 січня був знайдений повішеним на каркасі ялинки на Майдані Незалежності[23][24]. Проте рідні, близькі та друзі Віктора переконані, що він не самогубця[25].
8 Україна Бадера Олександр Миколайович
Герой України Герой України (посмертно) 1 січня 1948, м. Володимир-Волинський. Aктивний учасник Євромайдану 28 січня 2014 Помер від побиття, отриманого 22 січня 2014 року у день Соборності на вулиці Грушевського. В останню дорогу його проводжали 31 січня 2014 року рідні та друзі.
8 Україна Калиняк Богдан Михайлович
Герой України Герой України (посмертно) 52 роки, родом з Коломиї, Івано-Франківської області 28 січня 2014 Помер у госпіталі в Івано-Франківську. Міський голова Коломиї Ігор Слюзар розповів, що Калиняк 2 місяці з маленькими перервами по чотири дні стояв на Майдані і, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до неї, щоб відігріватися.[26][27].
9 Україна Синенко Сергій Петрович
Герой України Герой України (посмертно) Активіст Автомайдану Запоріжжя. Батько чотирьох дітей[28]. 13 лютого 2014 Автомобіль «Тойота» разом із власником всередині згорів на дорозі між селами Червоний Яр та Івангород у Запорізькому районі. За попередньою інформацією, займання сталось через те, що невідомий вистрелив у бензобак автомобіля, від чого той спалахнув.[29][30]. Труп було упізнано за аналізом ДНК. У відеозверненні відповідальність за вбивство взяли на себе т.зв. «Привиди Севастополя».[31] На похорони прийшло близько 100 осіб[32][33].
18-21 лютого
Див. також статтю: Протистояння в Україні 18–20 лютого 2014.
18 лютого
№ Прізвище, ім'я,
по батькові Про особу Дата смерті Обставини смерті
1 Україна Бондарев Сергій Анатолійович[34]
Герой України Герой України (посмертно) 24 листопада 1981, Донецька область, місто Краматорськ. Програміст GlobalLogic, останні роки працював та жив у Києві 18 лютого 2014 Загинув від чотирьох кульових поранень під час першого штурму біля Будинку профспілок. 20.02 упізнаний родичами у морзі.
2 Україна Брезденюк Валерій Олександрович[35]
Герой України Герой України (посмертно) 17 червня 1963, український художник, відомий своїми малюнками на воді[36][37], Жмеринка 18 лютого 2014 Загинув вночі під час мітингу у Києві на Майдані. Був вбитий пострілом у спину. Станом на 20 годину чоловік був ще живий. Сказав родичам, що з ним все гаразд. На другий дзвінок сина Валерій вже не відповів. Близько першої години ночі слухавку взяли сторонні люди та повідомили, що його вже немає серед живих.
3 Україна Васільцов Віталій Валерійович
Герой України Герой України (посмертно) 16 листопада 1977, с. Гаврилівці, Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, проживав у с. Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області, мав двох дітей, доньок 7-ми та 1-річного віку[38] 18 лютого 2014 Застрелений на вул. Великій Житомирській. Знаходився в Олександрівській (Жовтнева) лікарні (вул. Шовковична)[39][40]
4 Україна Веремій В'ячеслав Васильович[41]
Герой України Герой України (посмертно) 22 лютого 1980. Журналіст газети «Вести» 18 лютого 2014 Побитий «тітушками» та при цьому отримав кульове поранення в груди. Смерть настала через втрату крові та отримання поранень, не сумісних з життям[42].
5 Україна Горошишин Максим Максимович
Герой України Герой України (посмертно) 14 квітня 1989, с. Басань, Пологівський район, Запорізька область, проживав с. Грушківка Кам'янського району на Черкащині. Похований у рідному селі. 18 лютого 2014 Загинув 18 лютого під час сутичок на Інститутській вулиці поблизу урядового кварталу. Отруївся газом від гранати[43]. Помер у лікарні.
6 Україна Дворянець Антоніна Григорівна[44]
Герой України Герой України (посмертно) 23 березня 1952, Бровари[45]. 18 лютого 2014 Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро «Хрещатик». У неї знайшли посвідчення ліквідатора чорнобильської катастрофи на ім'я Дворянець Антоніна за № 073155. Загинула від забиття кийками спецпризначенцями міліції[46].
7 Україна Дідич Сергій Васильович[47][48]
Герой України Герой України (посмертно) 3 листопада 1969, с. Стрільче. Депутат Городенківської районної ради Івано-Франківської області від ВО «Свобода». 18 лютого 2014 Загинув у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». «Граната взірвалась біля шиї Сергія і розірвала артерію… Шансів на порятунок не було», — написав на своїй сторінці у Фейсбук член ВО «Свобода» Руслан Андрійко. Тіло виявили у Будинку офіцерів.
8 Україна Зайко Яків Якович[49]
Герой України Герой України (посмертно) 4 квітня 1940, Житомир, білорус, громадянин України, народний депутат України I скликання 18 лютого 2014 Помер від інфаркту, втікаючи від «Беркуту» на вул. Інститутській.
9 Україна Захаров Володимир Костянтинович 27 вересня 1948, Борова, Київська область, проживав у м. Київ, ІТ-спеціаліст 18 лютого 2014 Загинув під час пожежі в офісі Партії регіонів на Липській 10. Повідомлення про пожежу надійшло 18 лютого о 12:11. За словами невістки Захарова, Вікторії Захарової, ніяких ушкоджень на тілі не виявлено. Володимир Захаров задихнувся під час пожежі[50].
10 Україна Капінос Олександр Анатолійович[35]
Герой України Герой України (посмертно) 10 березня 1984, село Дунаїв, Кременецький район, Тернопільська область, активіст ВО «Свобода» 18 лютого 2014 У 2012 році витримав 12 днів без їжі на знак протесту проти «мовного закону»[51]. — На майдан Сашко їздив періодично кілька разів. Під час сутичок на Грушевського 18 лютого в нього влучили гранатою, — каже його друг Михайло Згар. — Йому пробили артерію. Сашка госпіталізували, але в лікарні він помер
11 Україна Кіщук Володимир Юрійович[52]
Герой України Герой України (посмертно) 22 лютого 1956, смт Димер, Вишгородський район, Київська область[45] 18 лютого 2014 Загинув у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». Проломлена голова в районі потилиці. Тіло виявили у Будинку офіцерів.
12 Україна Корчак Андрій Богданович[35]
Герой України Герой України (посмертно) 18 липня 1964, Стрий, Львівська область[45]. Був неодружений. Жив з 81-річною матір'ю. 18 лютого 2014 На Майдані перебував з листопада. Завжди був на передових. Робив усе: і воював, і дрова рубав. Помер у 17-ій лікарні від розриву внутрішніх органів після побиття «Беркутом».
13 Україна Кульчицький Володимир Станіславович[35]
Герой України Герой України (посмертно) 25 липня 1949. Мешкав у Києві. 18 лютого 2014 Помер у ніч з 18 на 19 лютого. Куля пройшла на виліт через серце, застрягла в одязі. Друга влучила йому в живіт.
14 Україна Максимов Дмитро Вячеславович
Герой України Герой України (посмертно) 17 листопада 1994, Київ. Срібний та бронзовий призер із дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року[53]. Кавалер Ордену «За заслуги» III ступеня 18 лютого 2014 Прийшов демократично відстоювати українську державу на мирний мітинг на «Майдані незалежності» Києва. Під час стрілянини вибухом гранати йому відірвало руку, помер у Будинку профспілок від втрати крові. Його тіло декілька днів лежало в Михайлівському Золотоверхому соборі.
15 Україна Наумов Володимир Григорович
Герой України Герой України (посмертно) 9 березня 1970, селище Шевченко, Добропільський район, Донецька область 18 лютого 2014 Тіло виявили 18 лютого, вранці, на Трухановому острові. Загиблий мав хусточку Самооборони Майдану на шиї.[35][54]
16 Україна Нечипорук Юрій Вікторович[55] 6 листопада 1986[45], Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область 18 лютого 2014 Вбитий «тітушками», вивезений за 30 км від Києва під селище Глеваха. На тілі виявлено 20 ножових поранень — з них два на шиї та дев'ять в області серця[56][57].
17 Україна Плеханов Олександр Вікторович[35]
Герой України Герой України (посмертно) 7 березня 1991, студент архітектурного факультету КНУБіА, наступного дня мав отримати диплом бакалавра[58]. 18 лютого 2014 Загинув 18 лютого 2014 від втрати крові у наслідок подій на вулиці Інститутській. Смерть констатована лікарями 17-ої міської лікарні. Тіло упізнав батько загиблого вночі 19-го лютого. Помер у 17-й лікарні.
18 Україна Прохорський Василь Петрович [59]
Герой України Герой України (посмертно) 4 травня 1980, с. Щуча Гребля, Бахмацького району, Чернігівської області. Працював у Києві 18 лютого 2014 Допомагаючи медикам загинув від кулі снайпера у потилицю, яка пройшла навиліт. Родичі довго шукали його, і знайшли 22 лютого у морзі на вул. Оранжерейній.
19 Україна Прохорчук Віктор Олександрович [59]
Герой України Герой України (посмертно) 25 травня 1975, смт Володарськ-Волинський, Володарсько-Волинський район, Житомирська область 18 лютого 2014 Зник 18 лютого. Бійці з його сотні відшукали свого побратима через тиждень у морзі. Перед тим тіло загиблого виявили у дворах Хрещатика, куди було викинуте зі слідами насильницької смерті та з перерізаним горлом[60].
20 Україна Сердюк Ігор Миколайович[61]
Герой України Герой України (посмертно) 3 листопада 1969[45], підприємець з Кременчука 18 лютого 2014 Чоловікові вистрелили з обрізу в обличчя. "Він будував барикаду, носив мішки. Під час цього на нього та інших активістів напали «тітушки» та «беркутівці». Зразу була сутичка, потім хтось вистрелив Ігорю впритул в обличчя, — розповів Сергій Полюхович, заступник голови кременчуцького «Майдану».
21 Україна Топій Володимир Петрович [55]
Герой України Герой України (посмертно) 26 квітня 1955, с. Вишня, Городоцький район, Львівська область 18 лютого 2014 Шукали з 18 лютого. Його тіло знайшов син у Будинку профспілок. Зробили експертизу, і підтвердили смерть цього героя. Володимир Петрович загинув під час пожежі у Будинку профспілок.
|